среда, 14 декабря 2016 г.
среда, 7 декабря 2016 г.
Образотворче мистецтво
Образотворче мистецтво
Мистецтвоє одним з найпрекрасніших способів пізнання та сприйняття навколишнього світу. Із різноманітними видами мистецтва ми починаємо знайомити дітей з раннього дитинства, продовжуємо це робити в школі, а подальше його пізнання відбувається потім все наше життя.
Мистецтво – це різноманітні види діяльності людини, які об’єднуються в художньо-образотворчі форми відображення дійсності.
До цих видів діяльності відносяться:
- Музика та живопис
- Скульптура та архітектура
- Театр та художня література
- Танці та кіно.
Малювання
Малювання — мистецтво відображення сущого у вигляді різних образів на площині та в просторі. Малювання відображає дійсність у наочних образах, об'єктивно передає наявні властивості реального світу: об'єм, колір, просторовість, матеріальну форму предмета, світлоповітряне середовище тощо. Але малювання зображує не лише те, що є доступним безпосередньому зоровому сприйняттю, але й передає розвиток подій у часі, певну фабулу, розгорнуту оповідь. Образотворче мистецтво розкриває духовний склад людини, її психологію. У сукупності своїх видів цей вид мистецтва створює реальну картину життя людини та природи, а також наочно втілює ті образи, яких немає в реальності, які є наслідком людської фантазії.
Малювати можна:
- Фарбами
- Олівцями
- Руками
- Крейдою
Вишивка
Вишивка
Це один із видів народного декоративного мистецтва українців; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.
Історія вишивки
Українське мистецтво вишивання має давнє походження, витоки якого сягають епохи неоліту[1].
Вишивки були відомі ще в II ст. до н. е.
Стародавнє поширення одягу з вишивкою на території України засвідчують зображення на творах декоративно-ужиткового мистецтва скіфської доби (золота пектораль з кургану Товста могила (ІV ст. до н. е.), срібна ваза з кургану Чортомлик (ІV ст. до н. е.), чаша з кургану Гайманова могила (ІV ст. до н. е.) та ін.).. На знаменитій куль-обській вазі можна розрізнити сітчасті візерунки: ромби, кола, хрести. Металеві фігурки так званих «танцюристів» із мартинівського скарбу на Черкащині (ІV ст. н. е.) мають на пазусі сорочок широку манішку з сітчастим орнаментом, яка сягає від коміра до пояса. Подібну «манішку» виявлено на бронзовій статуетці з-під Хорола на Полтавщині (ІV–VІІ ст. н. е.)[1][2].
Оздоблювався вишивкою також і одяг сарматів, які тривалий час мешкали на території сучасної України (курган Соколова Могила, І ст. до н. е.; курган Сватова Лучка, І ст. до н. е.)[1]. Унікальною є саме знахідка з Сокольської могили: вона стала свідченням високої майстерності вишивання золотом «в прикріп» та технікою пряденого золота, і вірогідно, є наслідком попереднього тривалого розвитку вишивального мистецтва найдавнішого з досі відомих[3].
У дослідженнях Р. Захарчук-Чугай вказується на поширеності вишивки через присутність її у «вбраннях» численних «кам'яних баб», які «сторожать» південно-українські території від часів половецьких наскоків: на ньому чітко проглядається вишивка на уставках, подолах, манжетах. З поховань Х — ХІ ст. (фрагменти шовкових тканин з вишивкою золотими нитками: налобні пов'язки — чильці, стрічки, стоячі комірці, нарукавники, пояси, кайми, плащі тощо) відомо про широке застосовування у цей час вишивки для прикрашання тканин одягового та обрядово-інтер'єрного призначення. Відома одна пам'ятка 900—1100 рр. (з с. Жишава на Тернопільщині), в якій технікою «в прикріп» виконаний складно ромбовий розвід з розетками на краях ромбів у круглих обрамленнях[1][4].
Великий вплив на характер вишивки мали ткані візантійські матерії. Про вишивку на білій сорочці українців є звістки ХІ–ХІІ ст. візантійських письменників. Відомі малюнки на мініатюрах і фресках в Україні тієї ж доби.
Ще в ХІ ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха — Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники XV–XIX ст. Збереглися вишиванки з козацьких часів 17–18 ст. У 16–18 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У 19–20 ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки.
Креслення
Креслення
Кре́слення — дисципліна зі створення стандартизованих технічних малюнків, що виконуються
фахівцями інженерами, архітекторами тощо.
Застосовують також термін технічне креслення — курс креслення, в якому розглядаються прийоми і правила виконання та оформлення креслеників машин та їх деталей, конструкцій, будівель та інших технічних об'єктів.
Кресленик — це графічний конструкторський документ, що визначає конструкцію виробу, а також містить відомості, необхідні для розроблення, виготовлення, контролю, монтажу й експлуатації виробу, включаючи його ремонт[1].
Види креслеників, як приклад, за ДСТУ 3321:2003[1]:
- Складальний кресленик (кресленик складальної одиниці) — кресленик, що містить зображення складальної одиниці, дані, необхідні для її складання (виготовлення) і контролю.
- Кресленик загального виду — кресленик (вид графічного конструкторського документа), що визначає конструкцію виробу, взаємодію його складових частин і пояснює принцип роботи виробу.
- Монтажний кресленик — кресленик що містить контурне (спрощене) зображення виробу, а також дані, потрібні для його встановлення (монтажу) на місці застосування.
Креслення бувають :
- Спряження
- Перерізи
- Розрізи
- Лекальні
- Осьові
Подписаться на:
Комментарии (Atom)